Фейлетон

Фейлетон як провідний жанр сатиричної публіцистики 1917-1921 років (за матеріалами газет Наддніпрянської України)

Почапська Оксана
Кам’янець-Подільський державний університет

Українська література першої половини ХХ століття — явище надзвичайно цікаве, але, на жаль, літературознавчі дослідження цього періоду не розкривають повної картини літературної дійсності 1917-1921 років. Поза увагою вчених, як правило, залишаються сатирично-публіцистичні жанри (особливо ті, що друкувалися лише на шпальтах газет та журналів), які, між тим, становлять надзвичайно потужний і художньо вартісний кластер літературного багатства України.
Серед досліджень, що стосуються сатиричної публіцистики загалом та фейлетону зокрема, варто відзначити праці О.Кузнецової „Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі” [6], А.Капелюшного „Сатиричний журнал „Червоний перець” [5], Л.Сніцарчук „Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ століття” [13], А.Саніної „Современный газетный фельетон: трансформация жанра на примере „Субботнего фельетона” Максима Соколова” [11], А.Тепляшиної „Сатирические жанры современной публицистики” [15] та ін. Проте О.Кузнецова характеризує засоби творення і форми існування сучасних сатирично-публіцистичних жанрів, А.Капелюшний займається дослідженням сатири та гумору на сторінках журналу „Червоний перець”, дослідження Л.Сніцарчук охоплює лише сатиричні жанри Галичини 20-30 років, а А.Саніна та А.Тепляшина досліджують сучасну російську сатиричну публіцистику, залишаючи поза увагою історію розвитку газетного фейлетону.
Досліджуючи розвиток фейлетону в газетній періодиці 1917-1921 років, ми маємо на меті розширити уявлення про українську сатиричну публіцистику загалом, а також розкрити основні формальні та змістові зміни, що зумовили появу фейлетону в сучасному його вигляді.
1917-1921 роки в історії Українського державотворення відзначаються надзвичайним розмаїттям військово-політичних сил та, відповідно, різновекторністю їх політичних поглядів: якщо в діяльності Тимчасового Уряду і Рад домінував соціальний аспект, то у роботі Центральної Ради пріоритетними були питання національного розвитку.
Розвиток громадянської війни у 1919 — першій половині 1920 років додавав ще низку особливостей, серед яких найбільший вплив на розвиток газетних жанрів, на нашу думку, мала відсутність військово-політичної сили, котра б домінувала в Україні упродовж тривалого часу.
Зорієнтувавшись у тому, що наймасовішим засобом народного оповіщення, а, отже, впливу на свідомість є газета, кожна політична партія, кожна конкуруюча владна структура намагалася якомога повніше використати свої права та привілеї. Одразу ж після лютневої революції 1917 року газети буквально перевантажуються політичними програмами і закликами про підтримку. Так, наприклад, у газеті „Свобоный голос” (м.Вінниця) вже 24 березня 1917 року було опубліковано „Десять заповідей свободнаго русскаго народа” [3; 1] — політичну програму партії „Народной свободы”, котра проголошувала свободу, рівність і братерство слов’янських народів у складі могутньої Російської імперії, аргументуючи свою позицію тим, що тільки могутня об’єднана імперія може протистояти Вільгельму.
За таких обставин (мозаїчно-хаотичної зміни військово-політичних сил) досить логічним став вихід на суспільно-політичну арену українських сатириків.
У 1917-1921 роках найпоширенішим жанром сатиричної публіцистики був фейлетон, оскільки саме він давав надзвичайно широкі можливості для висловлення власного бачення тих чи інших реалій життя українського народу і, разом з тим, гарантував авторові відносну безпеку.
Походження фейлетону пов’язують із французькою газетою „Journal des Debas”. В один із її номерів 28 січня 1800 року редактор вклав додаткові листки із анонімними замітками сатирично-гумористичного спрямування. Потім такі тексти почали друкуватися в нижній частині аркуша і могли відрізатися. Саме через це твори, розміщені таким чином, дістали назву feuilleton („аркуш”).
Лише у 20-ті роки ХІХ століття поняття „фейлетон” потрапляє до східнослов’янських мов. Проте до другої половини ХІХ століття під ним розуміли радше не жанр, а розміщення тексту. І лише з початку ХХ століття фейлетон починає сприйматися як окремий жанр, основною формою якого був лист (звернення до читача).
На сьогоднішній день термін „фейлетон” тлумачиться так: „Середній прозовий жанр сатири, що виявляє комічну суть суспільної парадоксальної проблеми з метою її усунення, викриває систему фактів через реальні та ймовірні події, різні рефлексії (сон, марення, божевілля тощо), історичні, літературні асоціації, містифікацію знахідок документів, рукописів, книг, щоденників та інші комічні засоби” [6; 104].
На території Наддніпрянської України (у нашому дослідженні ми, відштовхуючись від тексту ІV універсалу Центральної Ради, ототожнюємо Наддніпрянщину із Українською Народною Республікою, до складу якої входило 8 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська) жанр фейлетону був надзвичайно популярним ще з 1914 року. Хоча окремі дослідники (А.Саніна, А.Тепляшина) зазначають, що аж до середини ХХ століття фейлетон не сприймався як жанр, ми, проаналізувавши твори, що друкувалися під рубрикою „фейлетонъ”, доходимо до висновку, що всі вони відповідають основним жанровим характеристикам фейлетону.
Події 1917-1921 років динамізували розвиток усіх газетних жанрів, і, зокрема, фейлетону. Розглядаючи його як повноцінний жанр сатиричної публіцистики, українські фейлетоністи виводять для нього єдину форму — лист-звернення.
Починаючи з 1917 року українські сатирики, намагаючись уникнути покарання за висловлення власної думки, починають „приміряти” на традиційний для того часу фейлетон форми казок, снів, уявних розмов.
Приблизно з цього часу у більшості газет Наддніпрянської України з’являється рубрика, назва якої коливається у межах: „Маленькій фейлетонъ”, „Приповідки”, „Не так сталось, як гадалось”, „Старе й нове” та ін. Основне її жанрове наповнення становить фейлетон.
„З перших днів після Великої Жовтневої соціалістичної революції українська сатирична журналістика рішуче боролася проти ворогів молодої соціалістичної держави, внутрішньої і зовнішньої контрреволюції” [5; 135], — зазначає А.Капелюшний у праці „Сатиричний журнал „Червоний перець”. Справді, працівники сатиричної преси змушені були і прославляти, і боротися.
Дещо інакше працювалося сатирикам у газетах несатиричного спрямування: якщо головною метою діяльності газети редактор визначав утвердження свободи слова, то далеко не боротьба проти так званих „ворогів держави” ставала провідною темою українських фейлетоністів.
Щоправда, не останню роль відігравала і локація того чи іншого друкованого органу. Оскільки газети периферії мали набагато більше шансів залишитися поза увагою цензорів, аніж преса центру.
Тематично газетні фейлетони 1917-1921 років, як і сатирична публіцистика загалом, поділялися на такі групи:
1. Внутрішньо- і зовнішньополітичне життя України.
2. Життя українського народу на території України.
3. Більшовицьке „світле майбутнє”.
4. Роль особистості у творенні держави.
У різні періоди на різних етапах перебігу національно-визвольних змагань популярність тієї чи іншої групи зазнавала значних коливань.
Так, після лютневої революції 1917 року і аж до початку 1918 року найчисельнішими були перша і четверта тематичні групи. Найпопулярнішим героєм стає імператор Вільгельм.
Наприклад, у газеті „Подольская мысль” (1918 р., № 82) зустрічається фейлетон із підзаголовком „Картинка съ натуры”. Тут іде мова про „відставку” імператора Вільгельма:
„Въ замкђ императора Вільгельма шопотъ и смятенье! Дребезжатъ телефоны. Несуться съ портфелями придворные адъютанты... Отъставка!.. Неизбђжное... Безумный народъ ты близокъ къ политическому самоубийству... Oxъ Farerland…” [2; 2].
Проводячи аналогію із революційними подіями Німеччини (із так званою „відставкою” Вільгельма) з власне радянськими — вбивством династії Романових, автор (Семи) висловлює думку про те, що саме повалення династії Романових підштовхнуло Російську імперію до політичного самогубства.
У тій же газеті (1918 р., № 73) читаємо „фейлетонъ со скобками” „Миръ грядетъ”, в якому автор, використовуючи антитезу, змальовує реальність, яку намагалися донести народу правлячі військово-політичні сили, та існуючу реальність.
„Стоимъ у мирнаго предверыя
И ждемъ конца мы всей душой.
(У Шельды бьется кавалерия,
И танки вновь вступили въ бой) [7; 4].
Паралельно з цим, і швидше навіть як продовження цієї теми, українські фейлетоністи ставлять питання: що може зробити кожен, щоб підняти Україну з колін? Фейлетони, присвячені вирішенню цього питання, характеризуються найбільшим багатством формального та образного втілення. Зустрічаються тут фейлетони у формі казки („Сказка-быль” [12; 4]), роздуму спостерігача („Они уходять” [9; 4]), щоденникових записів, рукописів, віднайдених документів („Добрий геній” [4; 4], „На подвигъ” [8; 4]).
Експериментуючи з формою, українські фейлетоністи змінювали і образну канву твору. Так, наприклад, у названих вище фейлетонах образ українського народу змінювався від могутнього велетня, що довгий час терпеливо ставився до своїх поневолювачів, але одного чудового дня зібрався із силами і розірвав кайдани, аж до образу окремої людини (переважно селянина), котра прагне і може творити історію самотужки.
Використання образу селянина у сатиричних жанрах було надзвичайно популярним. Пояснюється це тим, що кожна військово-політична сила, намагаючись заволодіти міцними управлінськими позиціями, в першу чергу орієнтувалася не на інтелігенцію (надзвичайно малочисельним був цей суспільний прошарок), а саме на українського селянина. Найповніше це виявляється у ленінському твердженні „релігія — опіум для народу”, оскільки українське село було та і до сьогодні залишається хранителем народних звичаїв і традицій, що є вагомим показником національної осібності народу.
З 1918 р. і аж до 1921 р. популярності набуває друга тематична група, що отримала умовну назву „життя українського народу на території України”.
Фейлетони цієї тематичної групи мають вже, як правило, форму замітки чи допису до газети.
Так, наприклад, у газеті „Подольский край” (1920 р., 7 липня) зустрічаємо фейлетон у формі газетного допису-роздуму на тему: „Що таке благодійність?”, де автор розмірковує над проблемою: чому від американської благодійності ще більше багатіє Центральний Комітет, а українські селянин і робітник нічого не отримують.
Для фейлетонів цієї тематичної групи характерна цілковита відсутність головного героя. Центр оповіді переноситься на саму проблему, зміщуючись час від часу то на причини і наслідки її виникнення, то на шляхи її вирішення.
Для прикладу, у фейлетоні „Чудо в Кані Подільській” („Наш шлях”, 1920 р., 1 квітня) проблему розкрадання державного майна автор вирішує через окреслення причинно-наслідкових зв’язків:
„На станції Кам’янець перетворилась на воду цистерна олеонафту... Чудо це більше заслуговує уваги, що урядовці матеріяльної служби, починаючи з Начальника Матеріяльної Служби О. — надзвичайно чесні люди.
Ergo підробки ніякої не може бути. — Це справжнє чудо...” [17; 2].
Десь із середини 1919 року до другої групи приєднується третя — все більшої популярності набуває тема більшовицького „світлого майбутнього”. Часто фейлетоністи не тільки іронізували над словами „світле майбутнє”, але й намагалися окреслити приблизний план виходу із цієї ситуації.
Характерним формальним втіленням для цієї тематичної групи став вірш. Причому переважна більшість пишеться дво- або тристопним ямбом. Наприклад:
„Ходять слухи, — ׀ — ׀
Что мы глухи, — ׀— ׀
Слђпы, нђмы, — ׀— ׀
И „не вђмы”. [16; 4] — ׀— ׀
Або:
„По примеру прошлых лет, — ׀ — ׀ — ׀ —
Если в кассе денег нет, — ׀ — ׀ — ׀ —
Истощается бюджет, — ׀ — ׀ — ׀ —
Выход есть и есть совет...” [14; 4] — ׀ — ׀ — ׀ —
Надзвичайно цікавою і впритул наближеною до сучасності є образна канва фейлетонів цієї тематичної групи. Висміюючи негатив у житті українського народу, сатирики використовують художні засоби, характерні для сучасної „химерної” прози: зміщений плавний центр оповіді та висміювання негативу не з висоти людської доброчесності, а з позиції зрівняння негативу і позитиву.
Підсумовуючи усе вище сказане, приходимо до висновку, що жанр фейлетону в українську літературу прийшов ще на початку ХХ століття: достеменно відомо, що вже починаючи з 1914 року українська преса активно пслуговувалася цим жанром.
Події 1917-1921 років, динамізуючи розвиток газетних жанрів, зумовили модифікаційні зміни фейлетону.
Газетний фейлетон цього періоду тематично можна поділити на такі групи: а) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя України; б) життя українського народу на території України; в) більшовицьке „світле майбутнє”; г) роль особистості у творенні держави. Кожна із них має своє формальні та образні характеристики, детальний аналіз та систематизація яких дає нам право сформулювати визначення, характерне для українського фейлетону 1917-1921 років: фейлетон — це середній віршований (написаний 3- чи 4-стопним ямбом) або прозовий жанр сатири, що виявляє комічну суть проблеми, викриває систему фактів через реальні та ймовірні події; основними формами його втілення є лист-звернення, казка, містифікація знахідок документів, щоденникових записів та ін.
Література
Благотворительность // Подольский край. — 7 липня. — 1920. — 4 с. — С. 2.
Въ отставку // Подольская мысль. — 14 листопада. — 1918. — 4 с. — С. 2
Десять заповедей свободнаго русскаго народа // Свободный голос. — 24 березня. — 1917. — 4 с. — С. 1.
Добрый геній // Юго-Западный край. — Сентябрь. — 1917. — 4 с. — С. 2.
Капелюшний А. Сатиричний журнал „Червоний перець”. — Львів, 1986. — 144 с.
Кузнєцова О.Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. — Львів: Видавничий центр університету ім. Івана Франка, 2003. — 250 с.
Миръ грядетъ // Подольская мысль. —№ 73. — 1918.— 4 с. — С. 2.
На подвигъ // Юго-Западный край. — Сентябрь. — 1917. — 4 с. — С. 4
Они уходять // Подольская мысль. — № 8. — 1918. —8 с. — С. 4.
Политическое положение // Подольский край. — 30 июля. — 1920. — 4 с. — С. 4.
Саніна А. Современный газетный фельетон: трансформация жанра на примере „Субботнего фельетона” Максима Соколова // www.lenizdat.ru.
Сказка-быль // Подольская мысль. — № 6. — 1918. —4 с. — С. 4.
Сніцарчук Л.В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ ст..: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості. — Львів, 2001. — 240 с.
Старая история // Вісті. — 12 квітня. — 1921. — 8 с. — С. 4.
Тепляшина А.Н. Сатирические жанры современной публицистики: Учебное пособие. — СПб.: СПбГУ, 2004. — 110 с. //www.lenizdat.ru
Ходять слухи // Подольский край. — 5 листопада. — 1920. — 4 с. — С. 4.
Чудо в Кані Подільській // Наш шлях. — 1 квітня. — 1920. — 4 с. — С. 2.